Освіта доступна усім

2013-04-01

/Files/images/1.gif

Нещодавно у Львові, Сімферополі та Києві провели міжнародну конференцію в межах Канадсько-українського проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» за фінансової підтримки Канадського агентства з міжнародного розвитку.

Завдяки проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» сьогодні лише у Львові 833 дитини з інвалідністю відвідують 232 класи загальноосвітніх шкіл та садочків разом зі своїми здоровими ровесниками.

«Українсько-канадський проект функціонує уже п’ятий рік. Цього року ми підбиваємо підсумки нашої роботи, яка виконувалася в двох пілотних регіонах – у Львівській області та Криму (м. Сімферополь). За цей час ми вже досягли досить позитивних результатів», – розповідає координатор проекту «Інклюзивна освіта дітей з особливими потребами в Україні» у Львівському регіоні Ярослав Грибальський.

Загалом проект фінансує Канадське агентство міжнародного розвитку CIDA і він покликаний змінювати ставлення органів влади, навчальних закладів, освітянської спільноти й неурядових організацій до проблеми інвалідності.

Ще на початку його реалізації в Україні було 30 законодавчих актів, що іноді суперечили один одному. Завдяки аналітичному підходу частину з них вдалося змінити. Підвищився й рівень загальної обізнаності людей про інклюзію. Все частіше батьки почали долучатися до відстоювання прав своїх неповносправних дітей.

«Інклюзія – це не тільки навчання дітей-інвалідів у звичайних закладах освіти, а й повна доступність для них: можливість безперешкодно пересуватися вулицями міста, доступний транспорт, архітектурні пристосування. Це також наше з вами сприйняття таких дітей, ставлення до них, як до рівних. Навіть використовуючи іншу термінологію щодо них, ми змінюємо і саме ставлення», – каже директор Канадського центру вивчення неповносправності доктор Ольга Красюкова-Еннз.

Визначальним для проекту є перехід до розуміння того, що проблемою є не дитина з інвалідністю – проблема полягає в системі, яка не сприймає таких дітей. Сьогодні варто змінити наголос з медичних діагнозів на усунення соціальних проблем. Щоб, своєю чергою, люди розуміли інвалідність не як міру втрати здоров’я, а як процес взаємодії між неповносправною людиною та перешкодами у середовищі.

Тому проект розглядає інклюзію як процес реалізації права на освіту дітей з особливими потребами, інвалідністю та різнобічне сприяння цьому процесу на рівні класу, школи, родини, громади, держави загалом.

Щоб впливати на цю ситуацію, за словами Ярослава Грибальського, проектом передбачено три компоненти. Перший компонент – освітній, метою якого є праця з освітянами, підготовка кадрів, планів, методики викладання. Другий компонент – громадянське суспільство, що може впливати на батьків, які мають дітей з інвалідністю, щоб вони були готовими та сміливо віддавали своїх дітей до загальних шкіл. Також цей компонент передбачає роботу з громадою, що має сприймати людей з інвалідністю як людей з такими самими правами та можливостями. І третій компонент – соціальна політика, метою якої є узгодження всього зазначеного із законодавчою та нормативною базою.

Та водночас у нашій країні спостерігається велика прогалина між офіційним визнанням міжнародних конвенцій і українським законодавством та реаліями освітніх послуг для дітей з особливими потребами. Насамперед йдеться про недостатнє розуміння у суспільстві концепцій інвалідності й інклюзивної освіти. Це доводить існування двох паралельних систем загальноосвітніх і спеціальних шкіл в Україні.

«Із власного досвіду можу сказати, що в Канаді немає спеціалізованих шкіл, за винятком шкіл для дітей із проблемами зору та слуху. Проте в цій країні всі школи є інклюзивними, адже у звичайних навчальних закладах навчаються й діти з інвалідностями. Такий досвід варто поширювати і в Україні», – каже Ольга Красюкова-Еннз.

Своєю чергою, мер міста Львова Андрій Садовий висловив свою вдячність проекту, який вніс у життя юних львів’ян краплину доброти.

«Ніхто не може передбачити, що нас чекає завтра. Ми живемо в світі, який є дуже мінливий, і педагог повинен навчити дитину вміти не просто жити, але й відбуватися і бути успішним у цьому світі. Я пригадую ті школи, які активно співпрацюють із програмою інклюзивної освіти, і спілкування з дітьми в тих школах. Це зовсім інша атмосфера. Коли в школі є дитина чи діти з особливими потребами, вони цементують колектив класу, вони цементують колектив школи. Радикально падає рівень агресії, піднімається рівень довіри, свідомості, панує любов. Я би хотів, щоби кожна наша львівська школа була готова прийняти таку дитину у разі потреби.

Наше з вами завдання – змінювати цей світ. Працювати з добрими людьми, робити добрі справи, і щоб від усього цього цей світ ставав чистішим, світлішим і добрішим», – сказав Андрій Садовий.

Проект створив віртуальну мережу «Мережа на підтримку інклюзії. Школа – для всіх» задля підтримки інклюзивної освіти в Україні, саме для дітей і молоді з особливими потребами. Мережа є віртуальною, добровільною організацією, яка об’єднує громадські організації, батьківські групи, державні й навчальні заклади та інші зацікавлені групи в просуванні інклюзії й інклюзивної освіти в Україні на всіх рівнях суспільства. Вона змінює ставлення до інклюзії як на особистому й організаційному рівнях, так і на рівні системи задля підтримки дітей з особливими потребами та їхніх сімей.

Вікторія Дворянин

Кiлькiсть переглядiв: 197

Коментарi